Канабис THC 21% Белая Калитва Каннабис ГИДРОПОН

Не могу позволить себе спуститься на самое дно. Решаю пойти на поиски новых приключений. Заглянул на местный форум наркоманов, и там нашел объявление: "Куплю шишки марихуаны, только отборного качества". Мой шанс подзаправиться и отдохнуть от тяжелых побочек, которые сопровождают меня каждый день. Надо заманить это дело, оплатить и наслаждаться жизнью – пока не превратишься в полноценный герыч.

Подходит один типок, сразу видно, что вмазанный. Говорит, что у него все есть – миксы, амфы, героины. И тут он вытаскивает из кармана пакетик со свежими шишками марихуаны. Я его спрашиваю: "Сколько отдам?". Он называет свою цену, и я сразу соглашаюсь. Мало ли, как долго придется ждать новую партию. На этот раз должно быть все по-честному.

Я захожу в одно из элитных заведений, где царит атмосфера утонченности и роскоши. Хочу, чтобы этот день запомнился на всю жизнь. Сразу иду к бару и заказываю самый дорогой коктейль. Не могу себе позволить экономить, ведь сегодня я откажусь от еды и буду погружаться в состояние эйфории.

Пока мой коктейль готовится, я рассматриваю людей вокруг. Все они выглядят такими счастливыми и беззаботными. Кто знает, какие закладки у них есть, может, они тоже проникаются этой нереальной атмосферой и пытаются скрыться от тягот повседневности.

Сколько времени я забыл на прошедших закладках, на наркотических химерах. Я сижу в ресторане, но чувствую себя на вершине мира. Все эти мгновения, запечатленные в моей памяти, будут уходить со мной вместе с последним вдохом этого замечательного коктейля.

Я покидаю ресторан и проникаюсь ностальгией по тем замечательным моментам, которые удалось пережить вместе с шишками марихуаны. Но с каждым шагом моя голова становится все более тяжелой, а глаза застилаются дымом. Пора вернуться в реальность и снова подзаправиться.

Возвращаюсь домой и снова погружаюсь в свою наркотическую реальность. Побочки начинают проявляться, но я все равно не могу отказаться от этих закладок.

Так и проходит мой день наркомана. Вечером я снова подзаправлюсь, чтобы пройти через ночь. Жизнь наркомана – это бесконечная борьба с собой и своими демонами. Но пока я смогу заправляться, я буду пытаться найти хоть какую-то искру счастья в этом мире наркотиков.

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...